Олег Росов (![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small} novoross_73) wrote,@ 2008-04-06 02:42:00 |
|
"Самостійна та від розуму незалежна..."
Тут тов.halb_liter затеял одно хорошее дело - стал размещать у себя в ЖЖ памфлеты гениального Остапа Вишни.
Во-первых, от души посмеялся. Во-вторых, перечитав, поймал себя на мысли, что написаны они не человеком, умершим пятьдесят лет назад, а нашим современником, воочию наблюдающим достижения "самостійної та від розуму незалежної" исторической науки на Украине...
Вобщем, настоятельно рекомендую.
Особенно понравился этот - шикарная вещица.
ТРИДЦЯТЬ СРIБНИХ
(Iсторична розвiдка)
I
Був колись, як ви знаете, недоброї, бородатої пам'яті, професор Грушевський.
Вiн науковими своiми розвiдками остаточно й переконливо довiв, що ота мавпа, вiд якої, за Дарвiном, пiшла людина, — так мавпа та була з українцiв.
I що ви гадаете, i могло буть, бо при розкопках недалечко од piчки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено двi волосини — одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина — з правого в тої мавпи вуха, а блакитна — з лiвого.
Проти фактiв не попреш.
— А що ж уже говорити про скiфiв, половцiв, татар i т. д.? — гостро науково запитуе професор Грушевський.
— Вони теж були украiнськi!
У скiфської кам'яної баби, як тiльки придивишся, ви побачите в руках копистку, а в половецької — праника.
А на їxнїx стойбищах знаходять силу черепiв: то скiфсько-українскi баби на базарах глечиками бились.
Щодо татар, то тут уже нiякiсiнького сумнiву нема.
Чингис-хан — вiн так тiльки писався, а насправдi це був Чингисович-Ханенко, вiд якого ото й пiшли київськi магнати Ханенки.
Хан Батий — це Кiндрат Батийчук, що проживав на Батиевiй гopi, а потiм ото помандрував до татар, де й заханував...
I так аж до Київської Pyci, коли вже навить горобцi i тi цвiрiнькали по-українському.
Наука — вона наука.
I коли скажете тепер послiдовникам Грушевського, що Київська Русь була праматiр'ю й колискою трьох братнiх народів i їxнix культур: росiйського, українського й бiлоруського, вони вам одразу:
— А двi волосини бiля Ворскли — жовта й блакитна?
— А копистка й праник у сiфсько-половецьких бабiв?!
— А черепки?!
— А Чингисович-Ханенко й Батийчук?!
— А горобцi?!
Отака їхня icтopiя... Древня. Старовинна.
II
Грушевський з бородою, чи борода з Грушевським, заiсторичились i в icтopiї України новiтнiх часiв...
Як тiльки ото 1917 року зацентрорадились, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, якi остаточно вiдшлiфували своє, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править їм у життi за слiпучий провiдний маяк.
Кредо те (чи гасло) складаеться з двох, сказати б, частин:
1. Кому?
2. За скiльки?
«Кому» — це в подалышй icтopiї вiдомо.
«За скiльки» — тут icтopичнi данi остаточно не виясненi, бо не завжди можна зiбрати документи. Один з послiдовникiв Грушевського, з яким погодилися вci, розв'язав цю справу емпiричним способом, а саме:
— Iуда, — каже, — продешевив, а ми будемо так. Скiльки дадуть, але не дешевше тридцяти срiбних!
I пiшло.
Центральна рада, не вiдклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Украiну нiмцям. Це, як ви знаете, було 1918 року.
Нiмцi Украiну купили, а саму Центральну раду перепродали "гетьмановi" Скоропадському.
Украiнський народ замахнувся, i Скоропадський скоро впав.
Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорiя, ота сама, що:
У вагонi директорiя,
Пiд вагоном територiя.
За нею iз неi ж виткнувся Симон Петлюра...
Часу i в директорiї з Петлюрою, чи в Петлюри з директорiєю було вже й дуже небагато, бо народ швидко пiдходив, а проте й за цей короткий час устигли вони продатися аж тричi: перше — Пiлсудському, друге — Антантi i трете — бiлогвардiйському генераловi Денiкiну.
Хотiли продатися й бiлогвардiйському генераловi Врангелю, та не встигли, — Врангель уже був у Чорному мopi, а директорiя з Петлюрою, чи Петлюра з директоpieєю вмiли плавати тiльки по сухому...
Вигнав народ з територiї директорiю, i Денiкiна вигнав, i Врангеля...
Одне слово, витурив i продавцiв i покупцiв...
Тодi вже на численних чужих територiях на poзi столичних i не столичних улиць можна було бачити послiдовникiв Грушевського, що вигукували:
— Україна! Продається Україна! Можна всю! Можна вроздрiб! Дешево! Kyпiть, ваша екселенцiя!
— Скiльки хочете? — запитувала екселенція.
- Скiльки дасте!
III
Перед Великою Вiтчизняною вiйною у фашистсько-гестапiвськіх iнкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерiвських гадюченят, що порозлазилися переважно на захiдних землях радянської України, засновуючи там своi «самостiйнi дiрки».
Caмі вони попродалися ще, що називаеться «на корто», у запортках, i вже потiм продавали, та й ще поде-куди продають, український народ рiзним закордонцям.
Кому?
Спочатку фашистським гестапiвцям.
Потiм — англiйцям.
Потiм — американцям.
А чесний народ всього свiту, коли побачить такого coбi продавця, з огидою одвертаеться, кидаючи презирливо: — Iуда!
А продавець улесливо усмiхаеться:
— Iуда, кажете! Хе-хе! Iуда тiльки один раз продав! Далеко iудi до нас! Хай умиється!
Тут тов.
halb_liter затеял одно хорошее дело - стал размещать у себя в ЖЖ памфлеты гениального Остапа Вишни. Во-первых, от души посмеялся. Во-вторых, перечитав, поймал себя на мысли, что написаны они не человеком, умершим пятьдесят лет назад, а нашим современником, воочию наблюдающим достижения "самостійної та від розуму незалежної" исторической науки на Украине...
Вобщем, настоятельно рекомендую.
Особенно понравился этот - шикарная вещица.
(Iсторична розвiдка)
I
Був колись, як ви знаете, недоброї, бородатої пам'яті, професор Грушевський.
Вiн науковими своiми розвiдками остаточно й переконливо довiв, що ота мавпа, вiд якої, за Дарвiном, пiшла людина, — так мавпа та була з українцiв.
I що ви гадаете, i могло буть, бо при розкопках недалечко од piчки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено двi волосини — одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина — з правого в тої мавпи вуха, а блакитна — з лiвого.
Проти фактiв не попреш.
— А що ж уже говорити про скiфiв, половцiв, татар i т. д.? — гостро науково запитуе професор Грушевський.
— Вони теж були украiнськi!
У скiфської кам'яної баби, як тiльки придивишся, ви побачите в руках копистку, а в половецької — праника.
А на їxнїx стойбищах знаходять силу черепiв: то скiфсько-українскi баби на базарах глечиками бились.
Щодо татар, то тут уже нiякiсiнького сумнiву нема.
Чингис-хан — вiн так тiльки писався, а насправдi це був Чингисович-Ханенко, вiд якого ото й пiшли київськi магнати Ханенки.
Хан Батий — це Кiндрат Батийчук, що проживав на Батиевiй гopi, а потiм ото помандрував до татар, де й заханував...
I так аж до Київської Pyci, коли вже навить горобцi i тi цвiрiнькали по-українському.
Наука — вона наука.
I коли скажете тепер послiдовникам Грушевського, що Київська Русь була праматiр'ю й колискою трьох братнiх народів i їxнix культур: росiйського, українського й бiлоруського, вони вам одразу:
— А двi волосини бiля Ворскли — жовта й блакитна?
— А копистка й праник у сiфсько-половецьких бабiв?!
— А черепки?!
— А Чингисович-Ханенко й Батийчук?!
— А горобцi?!
Отака їхня icтopiя... Древня. Старовинна.
Грушевський з бородою, чи борода з Грушевським, заiсторичились i в icтopiї України новiтнiх часiв...
Як тiльки ото 1917 року зацентрорадились, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, якi остаточно вiдшлiфували своє, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править їм у життi за слiпучий провiдний маяк.
Кредо те (чи гасло) складаеться з двох, сказати б, частин:
1. Кому?
2. За скiльки?
«Кому» — це в подалышй icтopiї вiдомо.
«За скiльки» — тут icтopичнi данi остаточно не виясненi, бо не завжди можна зiбрати документи. Один з послiдовникiв Грушевського, з яким погодилися вci, розв'язав цю справу емпiричним способом, а саме:
— Iуда, — каже, — продешевив, а ми будемо так. Скiльки дадуть, але не дешевше тридцяти срiбних!
I пiшло.
Центральна рада, не вiдклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Украiну нiмцям. Це, як ви знаете, було 1918 року.
Нiмцi Украiну купили, а саму Центральну раду перепродали "гетьмановi" Скоропадському.
Украiнський народ замахнувся, i Скоропадський скоро впав.
Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорiя, ота сама, що:
Пiд вагоном територiя.
За нею iз неi ж виткнувся Симон Петлюра...
Часу i в директорiї з Петлюрою, чи в Петлюри з директорiєю було вже й дуже небагато, бо народ швидко пiдходив, а проте й за цей короткий час устигли вони продатися аж тричi: перше — Пiлсудському, друге — Антантi i трете — бiлогвардiйському генераловi Денiкiну.
Хотiли продатися й бiлогвардiйському генераловi Врангелю, та не встигли, — Врангель уже був у Чорному мopi, а директорiя з Петлюрою, чи Петлюра з директоpieєю вмiли плавати тiльки по сухому...
Вигнав народ з територiї директорiю, i Денiкiна вигнав, i Врангеля...
Одне слово, витурив i продавцiв i покупцiв...
Тодi вже на численних чужих територiях на poзi столичних i не столичних улиць можна було бачити послiдовникiв Грушевського, що вигукували:
— Україна! Продається Україна! Можна всю! Можна вроздрiб! Дешево! Kyпiть, ваша екселенцiя!
— Скiльки хочете? — запитувала екселенція.
- Скiльки дасте!
Перед Великою Вiтчизняною вiйною у фашистсько-гестапiвськіх iнкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерiвських гадюченят, що порозлазилися переважно на захiдних землях радянської України, засновуючи там своi «самостiйнi дiрки».
Caмі вони попродалися ще, що називаеться «на корто», у запортках, i вже потiм продавали, та й ще поде-куди продають, український народ рiзним закордонцям.
Кому?
Спочатку фашистським гестапiвцям.
Потiм — англiйцям.
Потiм — американцям.
А чесний народ всього свiту, коли побачить такого coбi продавця, з огидою одвертаеться, кидаючи презирливо: — Iуда!
А продавець улесливо усмiхаеться:
— Iуда, кажете! Хе-хе! Iуда тiльки один раз продав! Далеко iудi до нас! Хай умиється!
