Олег Росов (novoross_73) wrote,
Олег Росов
novoross_73

Мирон Васильевич Матвиейко. "Чорні справи ЗЧ ОУН", номер 1.

Легендарная в ОУН личность.
И книга его такая же легендарная.
Построенная на его показаниях во время следствия, в большинстве библиотек Украины уже отсутствует.
Спасибо тов.Назару, сумевшему вовремя выдернуть её из Вернадки.
Надеюсь, сами протоколы воспоследуют, а пока и книга будет весьма полезной.
Русскоязычные товарищи, не обессудтье, на украинском.


Матвієйко Мирон Васильович (1914, с. Беремовці Зборівського р-ну Тернопільської обл. — 10 травня 1984, с. Павлове Радехівського р-ну Львівської обл.).
З родини греко-католицького священика.
Псевдоніми — «Див», «Жар», «Рамзес», «Усміх».
Член ОУН з 1930 р. Освіта незакінчена вища медична. Відповідальний співробітник референтури СБ Проводу ОУН(Б). За завданням ОУН з 1941 р. співпрацював з контррозвідкою Абверу в справі протидії радянському підпіллю. З весни 1949 р. — керівник референтури СБ ЗЧ ОУН. Займався питаннями контррозвідувального захисту осередків української політичної еміграції, підривної роботи проти опозиційних бандерівцям українських політичних організацій за кордоном.
Один з особливо наближених до С.Бандери людей. Дружина М.Євгенія Кошулинська — хрещена мати сина С. Бандери — Андрія, технічний співробітник СБ ЗЧ ОУН. За словами лідера ОУН в Україї у 1950 — 1954 рр. В. Кука, М. «здатен на провокацію, може добитися зізнання навіть від безневинної людини». За кордоном пройшов навчання в спецшколі англійської розвідки під псевдонімом «Модді». Отримав завдання С. Бандери нелегально прибути до Західної України й підпорядкувати сили руху опору ЗЧ ОУН. В ніч з 14 на 15 травня 1951 р. з групою емісарів ОУН був закинутий з англійського військового літака на територію Тернопільщини. 5 червня того ж року захоплений спецгрупою МДБ УРСР. Брав участь в оперативних іграх радянських органів держбезпеки із закордонними центрами ОУН та спецслужбами певних країн НАТО. У зв'язку з політичною недоцільністю імітувати перед іноземним співтовариством наявність руху опору в Західній Україні спеціальні заходи було припинено. 19 червня 1958 спеціальною постановою Верховні Ради СРСР помилуваний. 24 грудня 1960 М. виступив у ЗМІ УРСР із засудженням власної участі в націоналістичному русі.

Д.Веденеев, И.Быструхин, "Двобій без компромісів", К., 2007, стр.473-474



Мирон Васильевич Матвиейко. "Чорні справи ЗЧ ОУН"
Львів, 1962 р.,


ДО ЧЛЕНІВ І СИМПАТИКІВ ОУН ТА ДО ВСІХ
УКРАЇНЦІВ, ЯКІ ЖИВУТЬ ПОЗА МЕЖАМИ РІДНОЇ ЗЕМЛІ.


Звертається до вас громадянин Української Радянської Соціалістичної Республіки Мирон Васильович Матвієйко, колишній член проводу, керівник референтури Служби безпеки, керівник референтури Крайового зв'язку так званих закордонних частин ОУН, який у 1951 році за завданням проводу і особисто Бандери прибув на Україну нелегальним шляхом для налагодження зв'язку з керівництвом оунівського підпілля і передачі його свіжих вказівок і замовлень по веденню шпигунства проти Радянського Союзу.

Я народився в 1914 році в с. Беремівці, Зборівського району, Тернопільської області, в сім'ї священика. Вступаючи в 1930 році шістнадцятирічним хлопцем в лави юнацтва ОУН у Львові, свято вірив, як і багато українських юнаків і дівчат того часу, в те, що ОУН і її тодішній вождь Євген Коновалець покликані самим провидінням божим дати визволення нашій батьківщині — західноукраїнським землям з-під гноблення польських панів і капіталістів, покликані створити Українську самостійну соборну державу. З того часу я пройшов шлях в націоналістичній організації від члена-юнака до члена проводу ЗЧ ОУН...

Я був серед тих, хто очолював організацію, я бачив її гасла, її діла. Я у свій час разом з Бандерою, Стецьком, Ленкавським, Лебедем та іншими чоловими діячами творив її політику і, таким чином, мав можливість бачити ОУН зсередини, такою, якою вона є в середовищі її зверхників.

Більш ніж половину свого життя, свою юність, свою молодість, найкращі роки зрілого віку я віддав справі здійснення націоналістичних кличів і ідей. І ось сьогодні, звертаючись зараз до вас, дорогі земляки, я оглядаюсь на пройдений шлях, ставши обіч нього. Він не привів мене до жаданої мети, і, що характерно, чим вище я піднімався щаблями оунівської драбини, тим менше залишалось націоналістичної політичної романтики. Діставшись вищого щабля і опинившись на Україні, я зрозумів, що кращі поривання молодості пропали задарма. Куди більше, з великою прикрістю доводиться констатувати, що довгі роки перебування в лавах ОУН — хотів я того чи не хотів — вийшли на велику шкоду інтересам українського народу.

Цілком природно, ви можете запитати мене: чому саме? Хочу відповісти вам. Коли боротьбу українців проти окупантів Західної України в дорадянські часи, часто й під націоналістичними гаслами, можна зрозуміти, то діяльність керівників ОУН Коновальця, Бандери, Мельника, Шухевича вже в той час була злочином супроти українського народу. Вони, спекулюючи на національних почуттях і прагненнях західних українців, вже тоді зв'язали себе і всю ОУН з гітлерівським гестапо і «абвером».

Проте найбільшим злочином треба вважати всю діяльність ОУН проти Радянської влади, коли західноукраїнські землі були звільнені від ворогів і ввійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Так довго, доки я особисто не мав можливості переконатися в тому, що боротьба ОУН проти Радянської влади на Україні велася за наказами націоналістичних вождів і провідників на догоду і насправді в ім'я інтересів ворогів українського народу, я сам, вихований змалку на тенденційно брехливій пропаганді в антирадянському ненависницькому дусі, вірив, як і багато хто з вас, можливо, вірить ще й сьогодні, в доцільність і потребу такої боротьби, яка, мовляв, повинна «звільнити» український народ. Від чого звільнити? — задайте собі таке питання. Від дійсної волі, рівності та братерства, які здобув український народ завдяки Радянській влади?

Не знаючи, а то й уперто не бажаючи зна¬ти фактичної правди про радянську дійсність, я вірив у те, що тільки ОУН принесе щастя українському народу. Хоч соромно за себе, проте в ім'я правди доведеться визнати, що повинен би був скоріше зрозуміти всю злочинність проводу ОУН, бо таких фактів я знав безліч, і відрізнити удавану політику від звичайної низької шпигунської його роботи. В своїй невиправданій ненависті до всього радянського, сліпо вірячи в добрі наміри націоналістичних «світочів», подібно, як, можливо, і всі ви, я вважав, що всі засоби в боротьбі проти Радянської влади, в тому числі і зв'яз¬ки проводу ОУН з чужоземними розвідками, є виправданими і доведуть до цілі. Як би красиво не писали націоналістичні провідники в газетах і трактатах про високі ідеї та боротьбу, до якої вони закликають членів організації, насправді кожний зверхник працював і працює на якусь розвідку, а всі внутрішні незгоди, всі розколи — це результат гризні за право стояти якомога ближче до ситого корита. Так воно було, так воно є. Я сам своїми очима спостерігав цю діяльність протягом багатьох років, починаючи з того часу, коли я працював у референтурі закордонних зв'язків, очолюваній Лебедем під час гітлерівської окупації України, а особливо після закінчення другої світової війни.

Я свідок так званої «закордонної політики», цебто агентурних зв'язків Миколи Лебедя, Івана Гриньоха з гітлерівським гестапо та з румунсько-королівською сигуранцою, з ма-дьярською та іншими розвідками, через посередництво яких вони вже тоді домагалися зв'язатися з англійською «Інтелідженс сервіс».
Я стверджую співпрацю Бандери, Стецька, Гриньоха, Стахова Володимира, Лопатинського Юрія, Васьковича Осипа і Тюшки з гітлерівською розвідкою аж до останнього подиху «третього рейху». Ви пам'ятаєте, панове, шановні «голово» Стецько, «міністре» Стахів В., «віце-президенте» Гриньох, як у той час, коли вже труївся доктор Геббельс, ви їхали на машинах німецької розвідки в товаристві пред¬ставника німецького «абверу» доктора Феля та його помічників у Баварський ліс, щоб очо¬лити антирадянcький відділ організованої Гіммлером німецької партизанки «Вервольф»? Якщо ви призабули, пане Стецько, то я нагадаю вам про те, що саме я, Мирон Матвіейко, перев'язував вам рани, які ви дістали від розривних куль під час обстрілу німецьких машин літаками ваших теперішніх американських друзів.

Про цей факт і ваші рани, пане Стецько, знає більше людей, в тому числі і відомий лікар Борис Андрієвський.

Хто може заперечити з вас, панове, такий безпрецедентний факт? Гіммлер, відчуваючи вже загибель «третього рейху» і бажаючи рятувати свою шкуру, передав англо-американській розвідці всю свою антирадянську агентуру, а також зв'язки до проводу ОУН, штабу УПА, генерального секретаріату УГВР на чолі з Шухевичем, Бандерою, Стецьком, Лебе¬дем, Гриньохом та іншими.

Зразу ж після закінчення другої світової війни, коли трудящі Радянської України, переборюючи небачені труднощі, розруху, часом недоїдаючи і недосипаючи, заліковували рани, заподіяні фашистами, проводирі українських націоналістів посилили свою злочинну діяльність, змінивши своїх гітлерівських шефів на теперішніх американських, боннських і навіть франкістських та чанкайшістських хлібодавців.

В основу своєї політичної діяльності Бандера, Шухевич, Стецько, Лебедь, Гриньох та інші поклали шпигунство проти Української Радянської Соціалістичної Республіки. За збирання вісток про політичне, економічне, суспільне і військове становище Радянської України в підпільних умовах низові члени ОУН на українських землях, обдурені і залякані бандерівською верхівкою, платили власною кров'ю, а їхні провідники за кордоном про¬давали цю кров за долари і за будь-яку іншу валюту на міжнародній шпигунській біржі, де панує закон: хто дав більше, той і є власником товару.

Коли український народ покінчив з рештками націоналістичного підпілля, спровокова¬ного на Україні гітлерівцями та їх помічниками, націоналістичні лідери за кордоном, бажаючи показати перед західним світом і українською еміграційною громадськістю наявність нібито «визвольного руху» на Україні проти Радянської влади, почали засилати гру¬пи обдурених українців, яким вбивали в голову ідею «визволення» українського народу. А насправді всі заслані групи фактично повинні були розбудувати шпигунську сітку для імперіалістичних розвідок.

Але не тільки «ідейним знаряддям» користуються націоналістичні боси, залучаючи до шпигунської роботи українців на Заході, вербуючи їх у Західній Німеччині, Англії, США, Італії та інших країнах так званого «вільного світу». Більшість людей, що їх вони продавали американській, англійській та іншим розвідшколам, були українці, доведені до страш¬ного спустошення і безнадійності злиденним існуванням в еміграції.

Тепер хочу сказати про себе, про те, як я, один з керівних членів проводу ЗЧ ОУН, який жив до 1951 року зі своєю дружиною в Мюнхені, потрапив на Україну.
Більш-менш свідомим членам організації українських націоналістів добре відомі джере¬ла здобутку грошей на антирадянську підривну роботу проти Союзу РСР.

Цими джерелами є розвідки імперіалістичних держав, і в першу чергу США. Робота проти Радянського Союзу і країн народної демократії, ким би вона не провадилась на Заході, всіляко захвалювалась з першого ж дня після війни. Ці обставини в повній мірі були використані проводом ЗЧ ОУН, який давав за гроші детальні інформаційні матеріали про Україну, видавав терористичні виступи окремих націоналістично настроєних осіб, які входили до озброєних груп у західних областях України, за рух, причому навіть революційний, проти Радянської влади. Але, якщо в перші післявоєнні роки на підтримку цих «революційних дій» американська розвідка досить щедро давала гроші, то з часом вона жадала мати все більше і більше конкретних відомоістей про Становище на Україні. Вже в 1950 році перед проводом ЗЧ ОУН постало питання про одержання потрібних капіталістичним розвідкам шпигунських даних про Радянський і Союз. Ці дані треба було за всяку ціну дістати.

Бандера і Стецько, які знали, що ніякого підпілля на Україні нема, вирішили послати мене на Україну для того, щоб передати в ЗЧ ОУН відомості про нібито діюче підпілля і нібито існуючий провід ОУН на західноукраїнських землях. Це, на думку Бандери і Стецька, дало б їм можливість гандлювати цими «інформаціями» перед чужоземними розвідками і отримувати за них гроші.

Для мене було абсолютно ясно, що Бандера і Стецько приносять мене в жертву своїм особистим інтересам та інтересам капіталістичних розвідок, але, побоюючись розправи в разі відмови, я дав згоду виконати їх завдання, а коли прибув на Україну і побачив, що в дійсності ніякого підпілля нема, зразу ж зголосився до органів державної безпеки.

З травня 1951 року по теперішній час я живу на рідній землі. За цей час я мав можливість наочно переконатися, наскільки мерзенною, брехливою і злочинною є діяльність націоналістичних центрів за кордоном та їх верховодів. Як тяжкий кошмар я згадую свою діяльність у так званій Службі безпеки ЗЧ ОУН, яка на догоду Баядері, Стецькові та іншим членам проводу була спрямована проти українського народу і української еміграції.

Яке ж дійсне становище на Україні, що з ним я зустрівся віч-на-віч, ще як тільки моя нога, ідучи стежками злочинів проводу ЗЧ ОУН і Бандери, ступила на килим рідних лісів і полів?

Я переконався, що дійсність, серед якої живе український народ, перевершує всі сподівання, що з кожним днем переростає найсміливіші мрії.
При перших кроках на рідній землі я побачив усю безглуздість зловмисної брехні про занепад української економіки, про голод і злидні робітників і колгоспників.

Я живий свідок тих колосальних досягнень, яких досягнуто в Радянському Союзі і в УРСР. Все це є результатом усіх колосальних заходів, що їх провів Радянський уряд і які отримали загальне схвалення і вдячність всього українського народу, зокрема населення західних областей.

Грандіозна розбудова промислових центрів усієї України, особливо вугільних, газових і нафтових басейнів, спорудження численних гідро- і теплоелектростанцій, відбудова знищених і побудова нових міст, небувалий розвиток економіки і піднесення сільського господарства дозволили Радянській Україні випередити багато країн Західної Європи.

Активна діяльність Радянської України на міжнародному форумі, як однієї з засновниць Організації Об'єднаних Націй, участь України у міжнародних виставках, у тому числі в Марселі, блискучі успіхи українських республікан¬ських хорових і танцювальних ансамблів — це безперечний атестат суверенності Радянської України.

Таким чином, сама радянська дійсність показала, що на Україні не може бути грунту для існування націоналістичного підпілля, а тим більше для підривної роботи шпигунсько-диверсійних груп, що їх засилають з-за кордону.

Що це так, красномовно свідчить відоме вам з преси та радіо звернення Кука Василя Степановича до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном.

Можливо, дехто з вас має деякі сумніви щодо розповіді Кука про дійсне становище на Україні, то я ще раз хочу ствердити, що це правда, і сказати з цього приводу кілька слів.

Давно вже всі, хто засліплений у свій час гаслами націоналістичних провідників, вірячи, що ті справді кличуть на чесний бій український народ, розібралися, що й до чого, переконались, що їх найкращі сподівання може І здійснити лише Радянська влада, і зараз залюбки трудяться, щоб примножити славу своєї Батьківщини. Цієї правди бояться верховоди ОУН і роблять усе можливе, щоб приховати її перед членством, а тому не дивно, що навіть я, член проводу, став жертвою обману Бандери, Стецька, Ленкавського і тієї брехливої пропаганди, співавтором якої в свій час був і я, яка протягом років кричить про невдоволення українського народу рідною владою, про масові репресії і розстріли, про голод і злидні на Україні. А що вже говорити про низових націоналістів і всю трудову українську еміграцію, які ще й сьогодні знаходяться в полоні цього організованого злочинного обману.

Зустрівшись віч-на-віч з щастям українського народу, якого він досяг у Радянській Батьківщині, я прийшов до твердого висновку, що найважчим злочином було б руйнувати його, як цього вимагали постійно від мене й інших Бандера, Стецько, Підгайний і провід ЗЧ ОУН.

Я зрозумів, що той, хто бажає щастя власному народові, не сміє виконувати накази тих Політичних авантюристів, які, жонглюючи перед очима членів і симпатиків ОУН високо-парними гаслами про боротьбу за самостійну Україну, насправді розчинили і розмісили багно розколів, гризні, міжусобиць, щоб тільки задовольнити власні вождівські амбіції та пристрасті, і в такий спосіб мати змогу перекочовувати від американської розвідки до англійської, від англійської — до італійської, а там ще й до боннської, і наввипередки один перед одним ставати торговцями-продавцями живого товару — голів своїх друзів.

Через те я, колишній член проводу ЗЧ ОУН, який протягом багатьох років був невідступним співпрацівником Лебедя, Гриньоха, Бандери, Стецька, Ленкавського і якому було доручено зміцнити рештки націоналістичного підпілля на Україні, в ім'я правди перед совістю народу, власною і перед вашою, дорогі друзі, заявляю, що вже майже десяток років ніяких навіть решток націоналістичного підпілля не було й нема. Український народ прозрів, зненавидів ОУН і УПА за всі лихоліття і страждання, принесені йому в попередні роки групами націоналістів-терористів, які виконували волю німецьких фашистів, а пізніше — американських імперіалістів.

Через те я хочу ще раз ствердити, що всі, хто галасує про наявність ще сьогодні хоч би й залишків націоналістичного підпілля на Західній Україні, всі ті, які вдавалися і вдаються до обману еміграційної громадськості нібито існуванням боротьби на Україні, — це насправді найзапекліщі вороги українського народу. Вони своїм підлим обманом хотіли і хочуть переконати широкі еміграційні маси в потребі такої боротьби, прагнули і прагнуть спровокувати їх на підривну діяльність проти Батьківщини, а самим поживитися досхочу на цьому і добитися кар'єри перших холуїв у ворогів українського народу. Ось кому завдячу¬ють своєю неславною загибеллю багато з тих, які, давшись зловитись на гачок націоналістичного обману, гнані злиденним еміграційним життям, пішли на Україну зі зброєю в руках.

Такою є правда про всі дії керівних органів і самих націоналістичних формацій ОУН з самого початку їх існування. Її я маю потребу довести до вашого відома, дорогі мої друзі і співвітчизники, і це перш за все задля вашого-таки добра. Звичайно, в один раз не розкажеш про всі колізії в проводі, починаючи з гризні за портфелі і кінчаючи розпустою провідних членів ОУН, які я мав змогу на власні очі бачити і на що, як, можливо, і дехто з вас зараз, не звертав уваги. Але про це я ще матиму нагоду розповісти вам, дорогі земляки.

Я хотів би вірити, що ніхто з вас, дорогі друзі, не стане крокувати стежками злочинів, що їх визначають ще сьогодні провід ЗЧ ОУН, президія ЗП УГВР, АБН і всі інші націоналістичні формації, кидаючи вас в обійми ворожих розвідок, даючи вам завдання займатися шпигунством проти рідної Батьківщини — Української Радянської Соціалістичної Республіки.

З щирим бажанням вам щастя.

перевод



Далі буде...
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 22 comments